Є люди, як свічки, –
Згорають і відходять в небуття.
Є люди, як зірки,
горять і світять все життя.
Незгасна зоря великої українки мовби крізь серпанок легердарності проступає до нас. крізь сторіччя ми бачимо образ поетеси, образ ніжний і чистий. Інколи веселий, частіше – в задумі чи смутку.Кожним словом. променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людини, що ім’я її – Леся Українка.
145 років, 25 лютого 1871 року, на Волині в інтелігентній, відомій своїми волелюбними традиціями сім’ї Косачів-Драгоманових народилася дівчинка. Назвали її Ларисою. Вона взяла все краще від свого батька Петра Косача, від своєї матері Олени Пчілки, відомої української письменниці, від свого дядька Михайла Драгоманова, від свого селянського оточення в с.Колодяжного. але весь час вона йшла вперед, далі і вище…
Хіба була ще на світі така жінка, в серці якої поєдналися б така мужність, така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов і така відданість народові та Батьківщині? Ні,