Наболіле про професійно-технічну освіту

Невловимо швидко збігає час, міняються люди та їх погляди, тому прийшло бажання зупинитися на мить і провести аналіз досягнень і перемог, помилок і невдач. Це  особливо актуально сьогодні, коли керівники дуже високого рангу, говорячи про шляхи розвитку та реформування професійно-технічної освіти в черговий раз відклали на доопрацювання черговий проект “Закону про професійну освіту”, а може “професійно-технічну”?.Здавалось би, що назва не має значення, але це тільки для тих, хто не оформляв нову адресу, печатку, статут, нові свідоцтва про майно, та ще неймовірну кількість інших нормативно-правових документів (на оформлення акту на право постійного користування землею у мене особисто пішло понад 8 років). Скільки це коштує грошей, здоров’я і нервів.


Ні у кого немає сумніву, що реформувати профтехосвіту необхідно і на часі, але робити вкрай обережно і не формально, враховуючи негативні наслідки всіх об’єднань училищ за останні три десятки років і відсутність позитивних, щоб черговий керівник не міг говорити, що “профтехучилища живуть і розвиваються не завдяки, а  всупереч…”
У декого виникає питання “Чи потрібно і якими мають бути профтехучилища, адже заводів-гігантів немає?”. Потрібні обов’язково! адже розвиток суспільства і технічний прогрес не зупинити. На сьогоднішній день монтаж, виготовлення і експлуатаційні та ремонтні роботи з технікою ( а наше училище має саме такий стратегічний напрям) рідко виконують спеціалісти з дипломом кваліфікованого робітника, а частіше самоучки (іноді і дуже талановиті). На заводах, де виготовляють джгути, набирають працівників з вулиці і за тиждень готують собі дешеву робочу силу не думаючи що буде з людиною за межами підприємства і в майбутньому, якою особистістю вона стане. В училищі здійснюється більш широкопланова і кваліфікована підготовка фахівців, але умови навчання значно відрізняються від реальних умов праці роботи. Це протиріччя мала виправити виробнича практика на підприємстві, але відсутність великих підприємств заставляє відмовитися від групових занять і група з 30 осіб влаштовується на практику у 20 підприємців, географічно розміщених по всій області, що зменшує вплив на підготовку і контроль якості керівником практики від училища. левову долю зусиль керівник витрачає на переконання підприємців взяти учня на практику, та не боятись фіскальних служб, щодо оплати праці учнів. Підприємець, заплативши усі податки, хоче отримувати від училища вже на 100% готового фахівця, а училище не може такого підготувати тому, що:
1. Мала зарплата майстрів виробничого навчання (≈2000 грн.)  та висококваліфікованих учителів (≈3000 грн.), а це не дозволяє залучити більш фахових спеціалістів і зупинити відтік кадрів через подорожання вартості житла та проїзду.
2. Недостатня кількість або відсутність вузькопрофільних підручників  на доступній для учнів державній мові та сучасних періодичних видань (враховуючи, що знання старіють за 2-3 роки).
3.Техніка старіє кожних 3-5 років і нова ще дорожча. Це не дозволяє оновлювати матеріально-технічну базу училища і спроби витрачати шалені кошти на цю мету нагадують спробу кішки наздогнати свого хвоста.
4. Підготувати швидко висококваліфікованого фахівця не дозволяють також вимоги держстандартів та кваліфікаційних довідники. Зміни в ці документи, які б хотілося внести, займають від ідеї до впровадження стільки часу, що втрачається їх актуальність.
Ліцензування, та громіздка підготовка до нього, не дозволяє училищам швидко освоювати підготовку найсучасніших професійних фахівців для потреб місцевої економіки та йти в ногу з науково-технічним прогресом.
найкращим шляхом виходу з ситуації є максимальне зближення виробничої сфери і навчального процесу, один з таких варіантів розроблений в нашому училищі, – проект бізнес-плану по створенню комплексних сервісних центрів в громадах віддалених від обласного центру.
Основою для створення цього проекту є лист МОН України від 04.02.2016р. № 1/9-60 “Щодо регіональних планів розвитку професійно-технічної освіти”.
Вище професійне училище сервісного обслуговування техніки планує відкрити три навчально-виробничі майстерні в громадах області, які знаходяться на значній віддалі від обласного центру, а саме в Галицькому, Богородчанському, Тлумацькому районах.
Навчально-виробничі майстерні будуть надавати послуги навчальним закладам даного регіону і населенню з ремонту і обслуговування радіотелевізійної апаратури, комп’ютерної техніки, побутової техніки, електроінструментів, а також вони необхідні для якісного проходження виробничої практики учнями даного навчального закладу.
техніка часто виходить з ладу, а купівельна спроможність населення не є великою. І тому надання послуг з гарантійного, сервісного обслуговування радіотелевізійної апаратури, комп’ютерної і побутової техніки є можливістю для навчального закладу:
1.  Вдосконалювати вміння, знання і навики своїх випускників шляхом наближення їх навчання до реальних клієнтів та умов праці.
2. Оволодіння учнями телекомунікаційними навиками по роботі на WEBсайтах виробників продукції при замовленні запасних деталей і оформленні звітів.
3. Забезпечити навчання учнів на матеріально-технічній базі населення регіону (в тому числі найсучаснішій), а не витрачати кошти (яких немає) на без результативну гонитву за новою технікою, яка і знання, старіє через 2-5 років.
4. Зменшити гостроту потреби учнів у забезпеченні житлом.
Отримувати позабюджетні надходження, які потім будуть спрямовані на покращення матеріально-технічної бази даного навчального закладу та розширення мережі навчально-виробничих майстерень.
6. Покращити профорієнтаційну роботу. НВМ-повністю стануть хорошою агітацією для вступу випускників шкіл даних регіонів у ВПУ СОТ.
7. Повернути до педагогічної діяльності талановитих працівників, які покинули роботу через відсутність житла і високу вартість проїзду до Івано-Франківська.
8. позбутись проблем з улаштуванням учнів на виробничу практику та частково з працевлаштуванням після закінчення училища.
Для населення регіону впровадження цього бізнес-плану:
1. Дозволити уникнути цілої низки проблем, що виникають при необхідності доставки техніки на ремонт та обслуговування до обласного чи районних центрів, а також зекономити кошти на перевезенні техніки.
2. Зменшити час перебування їхньої техніки в ремонті.
3. Знизити вартість ремонту та обслуговування техніки, оскільки ВПУ СОТ є неприбутковою організацією.
Для держави та місцевих органів управління можна відмітити наступне:
1. Відкриються додаткові нові робочі місця.
2. Буде надана оперативна допомога школам та іншим організаціям (в тому числі самоврядним) з питань ремонту та обслуговування комп’ютерної техніки і організації в школах гурткової роботи, курсів.
3. Частково буде вирішено питання щодо профільного навчання старшокласників шкіл.
4. Зменшиться потреба в коштах, які необхідні навчальному закладу і в процесі розвитку мережі НВМ повністю, потреба в них відпаде.
Звичайно, це не панацея, потрібно початкові кошти, але треба рухатись дальше, враховуючи і профільне навчання в школах, і випробувати модульне навчання, формуючи групи по 6 учнів, а не як колись, по 4 групи на одне промислове підприємство.
Серйозним викликом є і відсутність чіткого і сучасного типового штатного розкладу училища. Вже обов’язковим стало обслуговування WEBсайту, ЄДЕБО, не говорячи про більш якісну роботу електронних бібліотек. Але нікого не цікавить, якими можливостями оперує навчальний заклад, як працівники допоміжних служб працюють за мінімальну зарплату, як ремонтувати приміщення, споруди і інженерні комунікації при теперішній нормативно-правовій базі і фінансування, особливо при неповерненні спецкоштів, витрачених на виплату середньої зарплати мобілізованим, а це приблизно 10 000 грн. щомісячно. Колися говорили, що якщо ґазда не може прогодувати собаку, то зобов’язаний відщепити ланцюг.
Проголосивши курс на децентралізацію, треба довіряти місцевій (хоча б обласній) владі вирішувати питання держзамовлення спеціалістів, видачі ліцензій і контролю якості підготовки фахівців в училищах. Але кардинально змінити ситуацію зможе тільки ЗНО навчальних досягнень учнів і вплив результатів оцінювання на заробітну плату педагогів.

 Гнип Василь Дмитрович
Директор Івано-Франківського
вищого професійного училища
сервісного обслуговування  техніки

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *